Зараз на цій території та її приміщеннях неподалік Пінська розташована «Брестська обласна психіатрична лікарня «Городище», однак протягом двох століть тут був Городинський монастир, який належав бенедиктинам – ченцям з Ордену святого Бенедикта (лат. Ordo Sancti Benedicti, OSB).
Це один з найдавніших Орденів в Європі. За легендою, засновником Ордену є колишній аристократ Бенедикт Нурсійський. Він народився у заможній римський родині в містечку Нурсія, отримав добру освіту в Римі, але розчарувався у світському житті й моралі великого міста, тому у юному віці пішов у пустелю. Спочатку він оселився у печері поблизу Субіако, де вів суворе усамітнене життя, присвячене молитві та покаянню. Його духовна мудрість й аскетизм привернули увагу учнів, і згодом навколо нього утворилась невелика громада. Приблизно у 529 році він заснував обитель на пагорбі Монте-Кассіно, яка стала не лише монастирем, а й духовним і культурним центром Західної Європи.
Головна праця Бенедикта – «Regula Benedicti» («Правило святого Бенедикта»), яке стало основою для організації монастирського життя в Західній церкві. У «Правилі» наголошувалося на балансі між молитвою (літургійною та особистою), фізичною працею (переважно сільське господарство, переписування книг, навчання), послухом настоятелю, спільним життям у громаді, а також смиренням і турботою про ближнього. Суть його духовного принципу відображено у девізі ордену: «Ora et labora» – «Молись і працюй».
Перший монастир бенедиктинів на території Великого князівства Литовського був заснований у 1403 році в Старих Троках. З польських монастирів сюди привозили книги, переписували рукописи.
У XVII столітті бенедиктини відкрили монастирі у Полоцьку, Мінську, Вільно та інших містах, зокрема біля Пінську. При монастирях діяли школи, лікарні й бібліотеки.
У Городищі (бел. Гарадзішче, Haradzišča) біля Пінську бенедиктини мали монастир у період з 1659 по 1864 рік. Вважається, що фундатором або одним з фундаторів Городиського монастиря бенедиктинів під Пінськом виступив Якуб Копець, який обіймав посаду воєводи Полоцького. Він відомий як фундатор релігійних та освітніх закладів у Великому князівстві Литовському, зокрема, можливо, Городиського монастиря бенедиктинів поблизу Пінська.
Водночас заснування монастиря пов’язують із впливом католицької реформи та діяльністю місцевої шляхти, яка сприяла розвитку латинських монастирів у регіоні Полісся. В ті часи знатні шляхтичі часто передавали свої землі та маєтки на користь монастирів як жест благочестя та для увіковічення свого імені у молитвах.
У джерелах згадується, що до монастиря належали значні земельні володіння, включно з кількома селами та сотнями десятин землі, які забезпечували економічну базу діяльності. До таких сіл належали Біле, Великі й Малі Телковичі, Бишляк.
У другій половині XVIII століття, після поділів Речі Посполитої та приєднання цієї території до Російської імперії, розпочався поступовий занепад бенедиктинських монастирів на південному заході колишнього Великого князівства Литовського.
Монастир у Городищі було ліквідовано, а його землі та маєтності передані у власність держави (коронні маєтки), що відображено в описах періоду кінця XVIII – початку XIX століття.
На території Городиського монастиря існував костел святої Ганни. Це була пам’ятка архітектури бароко. Кам’яну будівлю католицької церкви частково було зруйновано після примусового закриття, а остаточно знищена радянською владою після 1944 року.
До сьогодні зберіглася кам’яна будівля монастиря, яку було побудовано у 1774 році з цегли. Зараз в ній розміщена й працює Брестська обласна психіатрична лікарня “Городище”.
