Категорія: Рівненщина

Село Малі Телковичі раніше також згадувалось як Малі Цілковичі, Малі Ціолковичі. Часто згадується спільно із селом Великі Телковичи, як його частина.

Засновано у XVI столітті, за часів Пінського князівства. В 1550-і роки складалось з дворищ боярських родів, які несли службу при пинському замку.

Після укладання акту Люблінської унії 1569 року й обʼєднання Польщі й Литви село увійшло до складу Речі Посполітої.

Перебувало у складі Речі Посполітої до її другого поділу 1793 році.

Після село Малі Телковичі увійшло до складу Пінського повіту Мінської губернії Російської імперії. Перебувало у власності поміщика Сташевича. Село відносилось до приходу Михайлівської церкви села Біле.

Станом на 1857 рік, за кількістю парафіян церкви села Біле, в селі було 162 казенних селянина, а також 132 жителя, що відносились до поміщицького відомства, та 65 жителів воєнного відомства й солдат.

У 1870-х належало барону Вітте.

Станом на 1879 рік, згідно із польськими записами, у селі проживало 65 мешканців. Земельний фонд села становив 1100 десятин (приблизно 1190 гектарів).

З 1922 по 1939 рік село знаходилось під владої Другої Речі Посполітої. Село Малі Телковичі входило до ґміни Морочна Пінського повіту, спочатку Поліського воєводства (до грудня 1930 року), а потім – Волинського.

5 лютого 1965 року Указом Президії Верховної Ради Української РСР передано Великотелковицьку сільраду Дубровицького району до складу Володимирецького району.

12 червня 2020 року на тлі укрупнення районів в рамках адміністративно-територіальної реформи Великотелковицьку сільраду приєднали до Володимирецької селищної громади Вараського району Рівненської області.

Село Великі Телковичі раніше називалось Великі Цілковичі, Великі Ціолковичі.

Засновано у XVI столітті, за часів Пінського князівства. В 1552-1557 роках складалось з дворищ боярських родів Ошлоловичів (можливо, Осмоловичів), Шопопинських, Загаринських, Гоморовських, Любковичів, Ходоровичів, які несли службу при пинському замку.

Після укладання акту Люблінської унії 1569 року й обʼєднання Польщі й Литви село увійшло до складу Речі Посполітої.

Село розташоване над річкою Стир, оточене болотами і лісами – Теребня, Великий Ліс, Жукова, ліс Миколаєво, Привитівка. До села належало два озера – Мале та Островате (теперішня назва – Островатське) – колись дуже рибні водойми.

Перебувало у складі Речі Посполітої до її другого поділу 1793 році.

Після село Великі Телковичі увійшло до складу Пінського повіту Мінської губернії Російської імперії.

Належало ксьондзам бенедиктинам Городиського монастиря, після чого стало казенним (державним) та перейшло у підпорядкування третього поліцейського округу. В селі знаходилась православна церква. Село відносилось до приходу Михайлівської церкви села Біле.

Станом на 1857 рік, в селі мешкало 231 людина.

Станом на 1879 рік населення села складало 119 мешканців. Поруч були розташовані менші поселення, зокрема село Новосілки, яке також перебувала у державній власності й налічувало 88 мешканців.

З 1922 по 1939 рік село знаходилось під владої Другої Речі Посполітої. Село Великі Телковичі входило до ґміни Морочна Пінського повіту, спочатку Поліського воєводства (до грудня 1930 року), а потім – Волинського.

5 лютого 1965 року Указом Президії Верховної Ради Української РСР передано Великотелковицьку сільраду Дубровицького району до складу Володимирецького району.

12 червня 2020 року на тлі укрупнення районів в рамках адміністративно-територіальної реформи Великотелковицьку сільраду приєднали до Володимирецької селищної громади Вараського району Рівненської області.

Як поселення село Біле засновали у 1561 році, за часів Пінського князівства. Розташоване біля озера Біле (Більське).

У 1565-1566 роках адміністративно входило до Пінського повіту Берестейського воєводства Князівства Литовського.

Після укладання акту Люблінської унії 1569 року й обʼєднання Польщі й Литви село увійшло до складу Речі Посполітої.

Внаслідок реформ після чотирирічного сейму (Великого сейму) Речі Посполітої, у 1791-1793 роках село Біле входило до складу Пінсько-Заречного (Запінського повіту) Берестейського воєводства Великого князівства Літовського у складі Речі Посполітої.

Пілся другого поділу Речі Посполітої, у 1793 році село Біле перейшло до складу новоутвореної Мінської губернії Російської імперії, а саме до Пінського повіту.

Село Біле було центром православної парафії, до якого також належали села Бишляк, Великі й Малі Телковичі (Ціолковичі). Тут знаходилась Михайлівська церква, яка станом на 1857 рік, нараховувала 1074 парафіян, 337 з яких – селяни села Біле, яких зараховували до казенного відомства.

В селі розташована одноіменна залізнична станція. Приблизно у 1895 році було розпочато будівництво вузькоколійної залізниці. У 1906 році (за іншими даними, у 1908 році) через річку Стир на перегоні “Біле – Млинок” побудовано великий деревʼяний залізничний міст довжиною 153 м, який є найдовший дерев’яний залізничний міст в Європі.

З 1922 по 1939 рік село знаходилось під владої Речі Посполітої II. Село Біле входило до ґміни Морочна Пінського повіту, що було частиною Поліського воєводства (до 1930 року), а з 16 грудня 1930 – Волинського воєводства.

27 листопада 1939 року село передали до Сарненського повіту.

17 січня 1940 року ґміну Морочна ліквідували та утворили Морочненський район. В тому ж році утворилась й Біленська сільська рада.

5 лютого 1965 року Указом Президії Верховної Ради Української РСР передано Біленську сільраду Дубровицького району до складу Володимирецького району.

12 червня 2020 року на тлі укрупнення районів в рамках адміністративно-територіальної реформи Біленську сільску раду приєднали до Володимирецької селищної громади Вараського району Рівненської області.